Олек Пікулскі: Роль закордонного українства у становленні успішної України

Останні майже десять років зворотний зв’язок у відношеннях між українцями і діаспорою суттєво змінився. Сьогодні Україна зазнає великі зміни, до яких залучені не тільки громадяни країни, але і закордонне українство у країнах постійного проживання. Гасло “Україна – це там де є українці” стало дійсністю. Світове українство ефективно розбудовує імідж Батьківщини, яка продовжує змінюватися у складний історичний час. Взаємодія та підтримка своїх українців – важливе питання порядку денного.
Відомий керівник музичного проекту „на всі часи і без кордонів“ Океан Ельзи Святослав Вакарчук, „людина рейтингова“ за висновками громадських опитувань, поділився своїми враженнями на зустрічі з представниками українських громад у Америці. Натхнення і наснаги Святославу додало перебування у Стенфорді, де він під керівництвом команди кваліфікованих експертів, що „загорілися Україною“, певний час підвищував свою освіту і навіть розпочав проєкту діяльність. Дякуємо йому за просте, відверте бачення щодо “ролі українців за кордоном у становленні успішної України!”.
Святослав звернувся до діаспори з пропозицією допомогти українцям не формувати нову хвилю міграції на фоні кризи суспільства, а сприяти зросту хвилі громадської активності в Україні за допомогою розвитку громадських компетенцій у актуальних сферах сучасного суспільства. Допомогти українцям „увійти до європейської сім’ї“, а не поповнювати ряди виїжджаючих у світ.
Безумовно, діаспора – головне лобі України у світі. Як і у часи “холодної війни”, проведена велика робота – плідна, ефективна, особливо щодо місцевих представників виборчої влади в різних країнах. Це не тільки численні акції, але й також кожнодобова значна інформаційна праця, яка потребує багато часу, копіткості, значних фінансових витрат. В після майданні часи на заході почали з’являтися молоді українці, які з великим натхненням зробили багато корисного для становлення успішної України.
Незважаючи на те, що існує багато українських організацій, діаспора все ж роздрібнена у світі. Люди різних хвиль міграції мають бажання допомагати Україні. Це дуже вчасно. Ми прагнемо швидких результатів, робимо це емоційно, не поступово, не системно. Сучасність потребує переходу до більш організованого, інфраструктурно-орієнтованого змісту. Потрібна розбудова інституцій. Треба будувати системні структури при кожній нагоді. Україна – це місце, де відбуваються реальні події. Проте Україна – це не лише одне місце, де повинно це відбуватися.
На мою думку, Україна потребує терміново медичної допомоги і щодо ліків – це масова просвіта так званим громадським компетенціям на місцевому рівні. Інтелектуальні кола діаспори можуть надати велику допомогу, долучившись до співпраці. На противагу соціальним мережам, які стали універсальним пізнавальним засобом, але одночасно відокремили людей від живого спілкування, живого слова і перевантажують сміттєвою інформацією. Саме усвідомлена обізнаність, а не в тлумачення інформації потрібно для народу.
На психологічному рівні – здобуття вміння перебороти систему, коли старше покоління продиктувало молодшим як робити, як жити. Ми слухаємо своїх батьків, проте часто приймаємо рішення проти їх волі і бажання.
Після багатьох років, проведених у „підвалах“ історії, народ прагне розвитку – це об’єктивне прагнення. Розвиток має векторну сутність. Якій напрямок цього вектора? Щоби “європейська сім’я” прийняла, визнала українців за „своїх“. Саме громадські компетенції допомагають усвідомлювати себе частиною суспільства, зберігаючи етнічну само ідентифікацію. Діаспорне українство знає і усвідомлює різницю між вдачею та самобутністю, ментальністю людини заходу і людини з України. Коли нас навчають писемності – літери для всіх однакові, почерк у кожного свій. Українці – народ самобутній і він таким залишиться, з власним почерком.
Відверто кажучи, кожен українець хоч раз у житті мав на думці виїхати за межі своєї Батьківщини. Це зробили ті, хто більш ініціативний, наполегливий, діючий. Вирішили і виїхали, щоби само реалізуватися. Я проти того, щоби їх називати “зрадниками”. Саме поняття „Рідна земля“ сьогодні потребує свідомого уявлення. Насправді це такий магніт, якій сильніше за матеріальні проблеми, тому туга за землею батьків залишається назавжди.
Сучасна діаспора не така, як була. Тоді люди мали інші причини виїхати з Батьківщини. Журналісти зазвичай називають сучасну українську еміграцію “заробітчани”, які виїжджають і повертаються. Бо тепер не голод штовхає українців закордон. Тепер це – як відчуття стелі над головою, що кожного року збільшується, а в житті – „безвихіддя“ для самореалізації. Фоном для того виступають:
загальна культура недовіри у суспільстві
слабкість державного апарату та його функції народного представництва
нехтування правами людини
Угору, по соціальним сходинкам, біжать зазвичай найбільш наглі, шустрі, але менш освічені та працьовиті, їх кишенькові інтереси та амбітність рівня богів завжди стоятимуть вище за інтереси народу і держави. Одночасно третирується інтелектуальний шар українського суспільства, він не має достатку і тому не може розвинутися.
Сьогодні повинна змінитися політична частина суспільства – яка буде сформована не з числа громадських діячів та окремих лідерів-політиків. Вона, по-перше, повинна запропонувати всім залишитися і почати насправді міняти країну і суспільство. Потрібно підвищити мотивацію для всіх ініціативних, сильних залишитися в Україні. Для цього потрібно поміняти правила політичної гри, змінити закони, припинити глумитися над окремими політиками, що підняли і несуть цій факел надії. Їх треба підтримати масами народу.
Потрібні компетентні, сильні професіонали, об’єднані у команди у протистоянні нового з старим. Ми повинні бути ефективнішими, а це означає сильнішими. Прийшли фантастичні часи можливостей. Питання лідерства в тому, в якій мірі представники авангарду суспільства спроможні дати надію і можливість людям реалізувати свої прагнення. Сьогодні в Україні таких умов, такого середовища немає. Проте повинно бути. Таке розуміння повинно бути. Тому що на одному лідері не побудувати і не отримати результат.
Суспільству потрібен імпульс від людей, якім вже нема чого втрачати , які розуміють, що вони або назавжди виїдуть, або залишаться і змінять життя у своїй крані. Таких людей, що знаходяться в Україні на розпутті багато. Ще трохи – і цей імпульс буде здобутий. Західна діаспора має долучитися до цього імпульсу. Потрібна хвиля. Якщо цього не зробити у найближчий рік-два, то ми здобудемо прикрі результати:
збільшення потоку виїжджаючиx українців за кордон (найкращих представників суспільства)
збільшення у суспільстві „гравців у політику“
не буде людей, прагнучих змінити країну не за визначенням, а по суті
Це буде країна, у якій люди проживатимуть життя одним днем, не знаючи, що їх чекає завтра. Це буде країна популізму, постійної стагнації і нарешті формування диктатури.
Україна потребує шансу! Не треба це називати „розхитуванням човна“! Я пропоную підтримувати владу країни там, де вона робить правильні речі. Я не приймаю а ні тих, хто постійно критикує владу ,
а ні тих, хто повністю підтримує, незважаючи на все. Немає поганої влади, є погані або добрі дії влади.
Важлива риса зрілого народу – суспільства – це вміння домовлятися. У тому числі у тих речах, де це робити важко. Найкраще почати з того, що ми всі разом будемо діяти за правилом:
слова „ні“ не має
змінюємо формулу „так, проте…“ на „так, і…“
Українці мають таку особливу рису характеру – їм край важливо виразити свою суб’єктивну думку і показати свою власну позицію. Це не погано, але у відношенні стратегії розбудови суспільства і держави це зазвичай заважає. Треба вміти домовлятися, наступати на своє особисте “я”.
Серед українських політиків є багато розумних, щирих, які прагнуть справжніх змін у країні. Їх найбільша проблема у боязні, що їх не почують, бо вони виглядають не як всі, не говорять того, чого насправді прагнуть. Бояться об’єднуватися. А якщо і об’єднаються, то зазвичай наполовину – “одною ногою”.
Такі речі не діючі. Човен не буде рухатися, якщо гребці не будуть гребти злагоджено, якщо будуть гребти по своєму окремому бажанню або небажанню. На сьогодні ситуація достатньо небезпечна. Не можна пропустити цей шанс.
Просвіта суспільства і об’єднання, консолідування з діаспорою – це дві речі, які будуть діяти. Це головне. Все крім цього – деталі.
За матеріалами FB, Youtube, Olek Pikulski (Польща).
OCD | 14.2.2018