Алла Атаманенко: Закордонні українці повинні бути для України потужним лобі її інтересів, суб’єктом культурної та публічної дипломатії

Алла Атаманенко: Закордонні українці повинні бути для України потужним лобі її інтересів, суб’єктом культурної та публічної дипломатії

Інтерв’ю журналіста Віктора Гіржова з директором Інституту дослідження української діаспори Національного університету “Острозька академія” Аллою Атаманенко.

Національний університет “Острозька академія” (НаУОА) − один із найстаріших і, водночас, найновіших вишів України, він − наступник першого вищого навчального закладу східнослов’янських народів − Острозької слов’яно-греко-латинської академії. Сьогодні Університет визнано одним із найпрестижніших і найелітніших навчальних закладів України: тут навчається лише дві тисячі студентів, а його популярність відома далеко за межами країни. У вузі функціонують наукові центри, лабораторії, спеціалізовані вчені ради із захисту кандидатських дисертацій. Тут також створено Інститут дослідження української діаспори. Пропонуємо вашій увазі інтерв’ю з директором цього структурного підрозділу НаУОА, професором, доктором історичних наук Аллою Євгенівною Атаманенко.

Пані Алло, розкажіть, будь ласка, про Інститут, який Ви очолюєте: історію його створення, структуру, мету і напрямки діяльності, фінансування тощо.

Інститут було створено рішенням вченої ради університету в січні 2002 р. Ініціатором створення був президент Українського історичного товариства Св. Пам. проф. Любомир Р. Винар, який неодноразово бував у нашому університеті з викладами, є Почесним академіком Острозького академічного братства. В Кентському державному університеті (США) протягом багатьох років він очолював Центр дослідження етнічної преси та культурних інституцій (Center for the Study of the Ethnic Publications and Cultural Institutions). Цей досвід, а також бажання зберегти інтелектуальні надбання закордонних українців при підтримці керівництва Академії в особі її ректора проф. Ігоря Демидовича Пасічника призвели до створення Інституту. Мені випала честь його очолити.

У роботі Інституту є кілька напрямів. Один із них − створення бібліотечної колекції діаспоріани, яка сьогодні є однією з найпотужніших в Україні. З нашою колекцією, в якій є багато унікальних видань, працюють дослідники не лише з Острога, а й з усієї України. Дублями видань ми ділимось з іншими бібліотеками − університетськими, бібліотеками профільних інститутів Національної академії наук, Національними бібліотеками − імені В. Вернадського (Київ) та імені В. Стефаника (Львів). Крім того, ми сприяли поширенню в бібліотеках України комплектів рідкісних видань, надісланих Науковим товариством імені Шевченка в Америці та Канадським інститутом українських студій. Це ми робили в рамках співпраці з цими установами. Дарували в бібліотеки України й видання Українського історичного товариства, з яким багато років дуже плідно співпрацюємо.

Другим напрямом є організація та проведення наукових конференцій з проблем діаспорознавства, в т.ч. і постійних, які проводимо що два роки: “Українська діаспора: проблеми дослідження”. За матеріалами конференцій видаємо збірники тез, а також спеціальні випуски збірника “Наукові записки” Національного університету “Острозька академія”. Проводимо й конференції, присвячені окремим важливим подіям та постатям.

Третім напрямом нашої роботи є ознайомлення з інтелектуальним доробком закордонного українства українського суспільства, студентства, дослідників. За час існування Інституту нами було видано понад 25 найменувань книжкових видань, що виходять у співпраці з науковими установами закордонного українства. Серед них є оригінальні праці та перевидання рідкісних книг, що дотепер в Україні, не зважаючи на важливість змісту, були бібліографічною рідкістю. Над частиною видавничих проектів ми ще працюємо. Їх реалізація дозволить широкому колу читачів в Україні ознайомитись із дослідженнями, що з’явились в різний час поза Україною, які довгий час не були доступними тут в силу різних причин. Частину наших видань ми також безкоштовно даруємо бібліотекам України.

Інститут сприяє організації зустрічей зі студентами або лекцій провідних дослідників з-поза України в НаУОА.
Крім того, співробітниками та під керівництвом співробітників Інституту було захищено кілька дисертацій з проблем закордонного українства, частина яких присвячена персоналіям видатних українців закордоння. А ще ми допомагаємо в організації виставок, співпрацюємо з музеями України, сприяємо роботі художньої галереї Острозької академії.

Щодо фінансування − Інститут є структурним підрозділом університету як науковий центр. Видавничі ж та деякі інші проекти ми реалізуємо за рахунок грантів.

Які найбільш значущі досягнення Інституту Ви б хотіли відзначити?

Мені важко говорити про досягнення. Ми робимо свою роботу і кожна з її складових стає цеглинкою у важливій справі вивчення та поширення знань про закордонне українство, чим сьогодні займаємося в Україні не лише ми. Найголовніше, щоб на реалізацію всіх наших проектів вистачило сил і часу, тоді можна буде вважати, що у розвиток вивчення та поширення знань про закордонне українство наш Інститут зробив свій внесок. Позитивом вважаю те, що ми використовуємо напрацювання Інституту у навчальному процесі. Тут хочу відзначити, що спеціальний курс про закордонне українство читається студентам-міжнародникам, що, як на мене, є дуже корисним у їх майбутній роботі.

В Острозькій академії також створено кафедру історії діаспори. Що можете розповісти про її роботу?

Кафедру було створено також з ініціативи проф. Любомира Винара. Вона є науково-дидактичним підрозділом Інституту. Підготовлено й викладається низка навчальних курсів, серед яких “Закордонне українство” (для студентів магістеріуму спеціальності “Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії”, спеціалізації “Міжнародні відносини”), “Українська закордонна історіографія” (магістеріум спеціальності “Історія та археологія”), “Українська діаспора та її роль у боротьбі за незалежність України” (бакалаврат спеціалізації “Країнознавство”).

Якими науковими дослідженнями займаєтесь Ви особисто?

Сферами моїх наукових зацікавлень є закордонне українство, історія науки, біографістика, етнополітика, міграційні процеси, культурна дипломатія. Над трьома останніми напрямами працюю кілька останніх років, бо вони пов’язані безпосередньо як із зацікавленням закордонним українством, так і з ситуацією та процесами в сучасному світі, сучасною трудовою міграцією, можливостями потенціалу закордонних українців у створенні позитивного образу України тощо. Думаю, що поширення кола моїх зацікавлень відбулось через те, що вже кілька років на кафедрі міжнародних відносин нашого університету я викладаю відповідні лекційні курси. Вивчати еміграцію, діаспору чи закордонне українство в цілому потрібно всебічно, представниками різних наукових галузей, що сьогодні активно відбувається в Україні. Тому поєднання наукових зацікавлень в моїй роботі вважаю для себе дуже корисним.

Розкажіть про участь студентів у дослідницькій роботі.

У нашому університеті є багато талановитої і працьовитої молоді, які цікавляться наукою. Протягом всього часу існування Інститут давав їй можливість реалізовувати свої зацікавлення. Від часу створення в Інституті допомагали студенти-волонтери, які ставали органічною частиною нашого невеликого колективу. Хтось із них почав працювати над науковою тематикою, пов’язаною з діаспоріаною і сьогодні захистили дисертації або працюють над ними. На факультеті міжнародних відносин НаУОА діє Наукове товариство студентів та аспірантів ім. О. Оглоблина, члени якого організовують та беруть участь у наукових конференціях, видають наукові збірники. Діаспоріана є одним із напрямів наукових досліджень. Крім того, студенти беруть участь у реалізації деяких проектів нашого Інституту.

З ким із відомих науковців, установ та організацій співпрацює ваш Інститут? Чи підтримуєте стосунки з партнерами зі Львова – Міжнародним інститутом освіти, культури та зв’язків з діаспорою Львівської політехніки?

Наш Інститут співпрацює з багатьма відомими україністами з усього світу (не буду називати окремих прізвищ, бо кожен із наших колег для нас є цінним і важливим партнером), як і з науковими організаціями українського закордоння: Українським історичним товариством (яке має багато членів і в Україні), Науковим товариством імені Шевченка, Українською вільною академією наук в США та Канаді, з кафедрами та центрами українознавства закордоном та ін. З організаціями в Україні, які реалізовують той чи інший напрям співпраці із закордонним українством − Міжнародним інститутом освіти, культури та зв’язків з діаспорою Львівської політехніки, Центром гуманітарної співпраці з українською діаспорою Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя, громадською організацією Інститут досліджень діаспори (Київ) ми на жаль, співпрацюємо лише на рівні взаємної участі у конференціях та епізодичного обміну виданнями. Варто було б активізувати співпрацю, але на заваді тут, можливо, стоїть те, що кожна із подібних інституцій працює над власними завданнями. До сказаного можу додати, що ми відкриті до співпраці і готові реалізовувати спільні проекти.

Чи допомагають Вашій роботі українські організації за кордоном?

Так, ми співпрацюємо із українськими організаціями за кордоном, але склалося так, що більшою мірою з тими, що мають наукове спрямування у роботі. Співпраця нашого Інституту переважно відбувається в тих напрямах, про які я вже говорила: реалізація видавничих проектів, організація наукових конференцій, поширення літератури тощо. Втім, у наших конференціях беруть участь не лише представники наукових інституцій, а й очільники чи представники українських громадських організацій діаспори. Вважаю, що поширення саме такої співпраці нам потрібне на сучасному етапі роботи, бо одним із напрямів, який плануємо реалізувати, є висвітлення діяльності українців у країнах світу, збір, збереження та популяризація знань про організації, видатні постаті, діяльність, в т.ч. в контексті всіх складових культурної дипломатії.

Українська громада в Російській Федерації − найбільша у світі. Яке місце в дослідженнях Інституту посідає «українське питання» в Росії, чи є теми, над якими ви б хотіли попрацювати?

Сьогодні існує значна кількість досліджень щодо українців в РФ, але переважаюча їх більшість була написана до конфлікту, хоча є низка спроб сучасного осмислення ситуації. До речі, кілька учасників нашої останньої конференції піднімали різні аспекти діяльності українців в Росії і тези доповідей вже опубліковані й доступні в Інтернеті та бібліотеках. Ми намагаємось відстежувати інформацію про українців в Росії на Інтернет-ресурсах, що заслуговують на довіру, узагальнювати її. Це ще не вилилось у власні друковані тексти, але думаю, що це − справа майбутнього. Цю проблему ми активно розглядаємо і аналізуємо в рамках навчальних курсів. Тому думаю, що така публікація як аналітично-політологічна може бути незадовго здійснена.

Щось заважає діяльності Вашого Інституту, іншими словами, які є проблеми в його роботі?

Думаю, що головною проблемою є те, що в добі лише 24 години, а земна куля доволі швидко обертається! Ми маємо багато проектів, які намагаємось послідовно реалізовувати. В Інституті працює невеликий, але злагоджений колектив, а також, як я вже згадувала − студенти-волонтери. Волонтерство − давня традиція нашого університету. Частина наших волонтерів попередніх років відчули смак наукової роботи, сьогодні захистили дисертації і викладають, або тепер є аспірантами. Частина − просто закінчує університет і знаходить працю в іншому місті. Тому щороку приходять нові люди, вони швидко вчаться, але це теж бере час. І ще ми чекаємо на нові приміщення для літератури.

Сьогодні, в час відродження справжньої української історії, надзвичайно важливим є повернення суспільству імен невідомих, маловідомих чи несправедливо забутих видатних українців-діаспорян. Які, на Ваш погляд, постаті потребують першочергового дослідження та популяризації?

Я повністю погоджуюсь з вами, що відродження справжньої української історії, повернення суспільству несправедливо забутих імен є сьогодні дуже актуальним. Серед українців закордоння різних поколінь, тих, хто емігрував та тих, хто був народжений не в Україні, або був вивезений дитиною, є багато осіб, що своє життя присвятили батьківщині. Як на мене, Україна має знати про всіх, кого доля в силу обставин винесла в еміграцію і хто всім своїм життям служив Україні, тому що історична пам’ять нації має формуватись на основі позитивних прикладів служіння батьківщині, а серед закордонних українців таких прикладів є дуже багато, особливо, серед представників другої − третьої міграційних хвиль, хоча сьогодні вже є й серед четвертої хвилі ті, про кого варто говорити і писати.

Процес повернення Україні імен видатних Українців закордоння відбувається вже з два десятки років доволі активно в контексті наукового дослідження, хоча з цим є певні проблеми, пов’язані з доступом до архівних джерел, але завдяки грантам і ця перепона все менше стоїть перед дослідником. Втім, я думаю, що цього недостатньо. Функцію популяризації більшою мірою виконує не наука (її функція − дослідження і оприлюднення його результатів, але це оприлюднення відбувається у відносно вузькому колі фахівців).

Функцію популяризації мають виконувати ЗМІ, телебачення, кіномистецтво, якоюсь мірою − художня література. Це тема окремої розмови, але хочу таки наголосити, що ми, на жаль, сьогодні практично не маємо українського кіно (кілька більш чи менш вартісних картин не рятують ситуації). А чому б не зняти якісний художній фільм про міжвоєнну українську Прагу з її постатями та культурним середовищем? Або фільм про О. Ольжича, О. Телігу, О. Архипенка, інших письменників, священиків, митців? Практично готовим сценарієм є спогади Тетяни Кардиналовської, видані англійською та українською мовами.

Це мають бути і документальні, і художні проекти. Вартують уваги й українські громади в країнах світу з їх історією і сучасністю: від країн − найближчих сусідів України до заокеанських держав. Добре було б зняти документальні фільми-екскурсії про український Відень, Париж, Прагу, Варшаву, Нью-Йорк, Москву і т.п. Але, на жаль, сьогодні в українському кінопрокаті чи на телебаченні такий продукт (навіть, якщо йдеться не про емігрантів) практично відсутній. У нас, на жаль, відсутні фільми про видатних діячів української історії від князівської доби до сьогодення. Тому, поки не відбудуться зміни в ментальності власників телеканалів та у підходах до виробництва кінопродукції − широкий загал суспільства не буде знати ні власної історії, ні багатьох своїх героїв.

Закордонне українство – частина великого українського світу. Що б Ви хотіли побажати діаспорі в час боротьби України за свою реальну, а не декларовану незалежність?

Не дивуйтесь моїй відповіді. Перше, що я б побажала − припинення війни і процвітання Україні, щоб її громадяни не мали підстав покидати батьківщину, а могли тут жити в спокійному цивілізованому суспільстві, гідно заробляти, мати можливість подорожувати, виховувати дітей. На жаль, соцопитування сьогодні відзначають дуже високі міграційні настрої населення. Я свідома того, що в сучасному світі міграційні процеси є явищем поширеним, а світ є глобальним. Але дуже не хочеться, щоб Україна втрачала творче, талановите, спроможне на зміни (а саме такими є більшість емігрантів) населення.

Але безперечно, що закордонні українці є дуже важливою частиною української нації. І головне, як на мене, важливо, щоб вони були для України потужним лобі її інтересів, суб’єктом культурної та публічної дипломатії. Щоб вони допомагали Україні в її русі до цивілізованого громадянського суспільства, допомагали державі створювати її позитивний образ у світі. І щоб колись частина їх повернулась в Україну зі своїм досвідом, вміннями, бажанням змінювати позитивно життя, рідну землю і світ.

Біографічна довідка

Атаманенко Алла Євгенівна народилася 3 квітня 1964 р. в Дніпропетровську. Після закінчення середньої школи та університету працювала вчителем історії в СШ №128 м. Дніпропетровська. Від серпня 1995 р. працює в Острозькій академії, яка тоді ще була Вищим колегіумом Києво-Могилянської академії, пізніше стала самостійним університетом, а в жовтні 2000 отримала статус Національного університету (м. Острог Рівненської обл.).
Від січня 2002 р. очолює Інститут досліджень української діаспори НаУОА, від 2008 р. працює також деканом факультету міжнародних відносин, кілька років очолювала кафедру міжнародних відносин.

Доктор історичних наук, професор. Багаторічний член редколегії, співредактор, тепер − головний редактор журналу “Український історик”, член редколегії електронного журналу Міжнародної асоціації глобальних досліджень діаспори (World Association of Global Diaspora Studies (WADIS) “E-Journal of Global Diaspora Studies”.

Автор 2 монографій (одна − у співавторстві) та редактор або упорядник 25 монографічних видань, збірок документів, спогадів, наукових збірників.

Повна версія інтерв’ю – читайте на kobza.com.ua

OCD | 23.11.2017